1.2.Фонетичні риси діалектизмів.
Ті чи інші діалекти мають специфічні риси, якими відрізняються від мови іншої місцевості. Виділяють ознаки групи карпатських говорів, в яку входять бойківські говірки. Спробуймо простежити, які з них найчастіше трапляються в аналізованих нами оповіданнях Івана Франка.
Фонетичні риси:
1. На місці а будь-якого походження після м’яких приголосних і шиплячих незалежно від наголосу виступає е: нещастє, коханє, весілє, сватанє, колодє, волосє, житє.
2. Відзначається помітна тенденція до вживання приставних г, в. Однак нами зафіксовано у художньому тексті діалектизми, які вживаються без сподіваних приставних г, в: остро, оно, она, огонь, ухо, улиця.
3. Низка слів становить окремі фонетичні варіанти літературних еквівалентів: сонічко, настілько, кождого разу, наверха, сей, стілько, жмінка, остатня, горячо, сопівка, інчої, ігла, троха, горівка, кочан.
1.3.Морфологічні риси діалектизмів.
До характерних морфологічних ознак належать:
1. Уживання зворотної частки -ся, яка не зливається з дієсловом: ”так єм ся спер”, “ся аж злякали”, “ся звалила з ніг”, “сялиш раз замахнула”, “привиділо ти ся”, “ся подивив”, “що-м ся наслухав”, “чого ж ся смієш”, “що ся найму”, “світ ся крутить”, “все ся мине”, “мені ся бачило”, “що ся стане”.
2. Поширеність архаїчних відмінкових закінчень іменників, зокрема місцевого відмінка на -ім : на твердім, в нім, по тім, на тім.
3. Велика поширеність складених форм минулого часу: так єсьмо засиділися, то-сьме їздили, що-сьме купили, що-м віддав, що-м ти показувала, що-м уві сні бачив, чув-єм, хтів би-м робити, що-м нев крутив, чула-м, вже би-м не мовив.
4. У формах третьої особи однини втрачається [т′] в дієслівних формах: радуєся, лишаєся, пронизуєся, намордуєся, догадаєся, насмієся, натиснеся, здаєся, зведеся, всміхаєся, хочеся, повернеся, тягаєся, горнеся, підлещуєся), позбудеся.
5. Уживаються форми орудного відмінка однини іменників жіночого роду, узгоджуваниж з ними прикметників та займенників на -ов, -ев замість -ою, -ею: корбов, тобов, землев, ямов, линвов, холоднов, головов.
6. Поширеність скорочених форм родового і давального відмінка однини предметно-особового займенника: “най му там легко буде”, “і вже ніколи не сварив на ню”, „що-м нев крутив”, „лиш то мя лютить”, „зав′язав ми очі”, „як ту в ню влізти”, „докопуюся до єї підземного царства”, „не держи єго”, „підведу тя засель”, „не лишав єго ніколи”, „не застали єго”, „дух у мні запирає”, а також вказівних займенників: тота Ганка, тото вульгарство, тота бесіда, в тоту безодню, тоту недолю, тота яма, тота сокира.
