«Досвітки». Літературна діяльність Пантелеймона Куліша в 70-90-х рр. - Page 3

Обставини, в яких Куліш покинув свою посаду, докладно описано в Маковея та Шенрока. «Замирення з урядом» тривало недовго. Українська адреса галичан-семінаристів, перехоплена Намісницьким управлінням, викликала вимоги відректися від українських переконань. Відіграв тут свою негарну роль і Я. Головацький. Справа Кулішева стала коментуватися в газетах, супротивниками його виступили Катков та Іван Аксаков. Куліш відповідав їм у «Санкт-Петербургских ведомостях»; відповідав влучно, бо і галицьку, і польську справу, і українську історію знав краще від своїх антагоністів, а літератур¬ним хистом їм не поступався, але службового становища не зберіг.

На початку 70-х рр. Куліш уживає заходів викупити у братів Білозерських хутір Мотронівку; він гадає оселитися на хуторі (друга спроба хутірського життя).

Скориставшися підтримкою Л. М. Жемчужникова, він вступає на службу до міністерства шляхів і в той же час уперто працює над «Историей воссоединения Руси». Думки, що їх висловлював Куліш у своїй тритомній історіографічній праці, набігали йому й раніше (ми це знаємо), але тепер він висловив їх з надзвичайною різкістю, що викликала проти нього ще більші нарікання «отечественных Катонов», аніж його польська служба 1864-1867 рр. Сам Куліш указу¬вав потім, як на причину тієї різкости, на особисті обставини: поводження братів Білозерських, з якими трудно було полагоджувати хутірську справу, і «благоволение» Костомарова, що звисока ставився до його дослідів. Куліш замкнувся в собі, і, певний, що «Нестором нашего украинского вопроса» може бути тільки він, у свою «Исто¬рию воссоединения» вніс запальну полеміку з костомаровськими поглядами, а знаменитою приміткою до с. 24 другого тому, де, напа¬даючи на «п'яну музу» Шевченка, висловився, що в його поезії багато сміття та полови, - озброїв проти себе все українське громадянство. Працюючи над III томом «Воссоединения», Куліш пробує добитися дозволу на журнал. Він готує книгу статей і художніх творів «Хуторская философия и удаленная от света поэзия»; цензурна заборона цієї книжки наводить його на думку покинути Росію і «перенести свій курінь» у Галичину.

В грудні 1881 р. Куліш виїздить за кордон для друкування своїх пе¬рекладів із Шекспіра. Пробує «Крашанкою на Великдень 1882 р.» примирити українців і поляків, але скоро, переконавшись у нещирості польських даних йому обіцянок (справа василіянських монасти¬рів), розриває з поляками. Випустивши р. 1882 «Хуторну поезію», він повертається додому, отже, робить досить відважний крок, бо, виїжджаючи за кордон, зрікся й російського підданства. Тепер ми знаємо, що в 80-х рр. за Кулішем установлено «негласний нагляд», був навіть проект заарештувати його.

Перебування Куліша на хуторі не було старосвітською ідилією. Пожар Мотронівки 6 листопада 1885 р., постійна нестача грошей, матеріальна скрута (довгий час Куліші жили в клуні); потреба приробляти на прожиття похапливою журнальною роботою; нарешті, старість і упадок сил, що його трудівник Куліш мусив відчувати як найбільшу прикрість, - все це радше матеріал драми, а не ідилія.

Весь цей час - від повороту з-за кордону і до смерті 2.ІІ.1897 ро¬ку - Куліш працює над перекладом Біблії. У ці ж роки випускає книгу поезій «Дзвін» і «Позичену кобзу».

«Дзвін» зложено незабаром після «Хуторної поезії». Основу його становлять вірші, писані в середині 80-х рр., тому, аналізуючи поезії «Дзвону», цілком природно розглянути й матеріал попередньої збірки.

У поезіях «Дзвону» Куліш торкається, висловлюючися загально, чотирьох рядів тем.

Перший ряд навіяно історіографічними працями поета та полемікою, що довкола них розпочалася. Петро й Катерина, Тарас Шевченко й українська громада, царі-культуртрегери й українське громадян¬ство - так можна було б ці теми окреслити. У «Хуторній поезії» їм присвячено «Гімн єдиному цареві», «Гімн єдиній цариці». У «Дзвоні» поезії на ці теми становлять мало не половину збірника. Не всі з них цікаві. Куліш занадто часто себе повторює, не завжди дає простір образам та емоціям. Із усього циклу кращими треба вважати «Він та вона» і «Петро та Катерина».

Другий ряд тем - Куліш і українське громадянство - позначається більшим мистецтвом віршового опрацювання та певною сконцентрованістю думки. Куліш, як знаємо, в 70-х роках, розпочавши свій позов з українським громадянством, весь час був певний смертельного гріха громади і власної правоти. Своєму приятелеві ще луцьких часів Хільчевському, що переказував йому міркування про «Историю воссоединения», він відповідає: «Почему же не быть истине на моей стороне. Не потому ли, что я один - против многих? Когда же это бывало, чтобы истина в своем откровении избрала большинство?» Куліш не хоче виправдуватись ні перед київським ареопагом, ані пе¬ред якими іншими. Він знає, що «общественное мнение устанавлива-ется в среде умов пассивных». Себе ж він причисляє до тих небагатьох обранців, що, обкидувані непризнаниям та лайкою сучасників, намічали стежки українського життя. Його піонерство важливіше, ніж його діло поета чи історика:

Я не поет і не історик, ні, Я піонер з сокирою важкою.

Таких героїв на Вкраїні було небагато. Кожен вік мав їх одного-двох; кожне покоління виносило «на плечах» «два-три чоловіка». Для Київської Русі XII в. це - Боян, співець, на якого посилається «Слово о полку Ігоревім»; для XVI в. - перші завойовники степу Бай¬да Вишневецький та Остафій Дашкевич; для межі ХУІ-ХУІІ в. - Іван Вишенський, за яким ідуть два Іови - Борецький та Залізо (ігумен Почаївського монастиря); для XVIII в. - Григорій Сковорода, «ума і серця України передовик-репрезентант»; для XIX в. - Куліш. Потім до цих «вибранців», «людей святої правоти» приписано і Шевченка за його «геніяльний дар словесний», що запалив ранішню лампаду староруського відродження:

Бурхлива в кобзарях була вода живуща,

Так, як була вона і в давніх бунтарів, - 

Но він, як соловей, співав нам на зорі...


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2019

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.