Диктанти. Варіант 2 - Page 4

Софія Русова

У день, коли Софія Ліндфорс повінчалася з Олександ­ром Русовим, вона отримала лише один подарунок. То бу­ла рапсодія на пісню «Золоті Ключі», яку присвятив Софії з нагоди одруження автор — Микола Лисенко.

Їй було тоді вісімнадцять — ЗО серпня 1874 року. Усе життя бринів у її серці той рідний наспів. І озивався-від- лунював щирою любов'ю у серцях інших — дитячих. Са­ме до дітвори завше звертала Софія свої погляди, думки, надії, присвячувала свою невтомну працю.

Вона таки мала Золоті Ключі — до дитячої душі, до майбутньої української школи, котру вимріяла, вистра­ждала, у створення якої вкладала увесь свій талант.

Софія Русова читала курс дошкільного виховання у Фребелівському інституті Києва, викладала французьку мову в Комерційному інституті, редагувала «Світло» — ле­гальний український педагогічний журнал, що мав вели­кий успіх серед просвітян та учителів. З номера у номер з'являлися на сторінках «Світла» роздуми Русової.

Прості, щирі, мудрі. То — роздуми Вихователя, Мате­рі, Талановитої Українки, котра збагнула істину: культу­ра і свідомість нації народжується коло колиски немовля­ти, над якою мусить витати рідний дух, звучати рідна піс­ня й рідне слово (з журн.).

Микола Вороний

Талановитий український поет, перекладач, критик та історик вітчизняної літератури. Актор, режисер, критик та дослідник національного театру, світової та української драматургії. Знавець музики, живопису, декоративно-прикладного мистецтва. Нарешті, журналіст, публіцист, редактор. Це все одна і та ж особа. Йдеться про подвиж­ницьку літературну та наукову працю Миколи Кіндрато­вича Вороного.

Визнаний творець, патріот, пропагандист української літератури та культури формувався під впливом великого Франка, з котрим його єднала не лише співпраця, але й щира дружба. Опісля М. Вороний не раз наголошував на величезному впливі на нього Каменяра. «Це був велетень,— писав М. Вороний,— таких людей я в життю більше не стрічав».

Протягом двох сезонів М. Вороний служить в театраль­ній трупі Марка Кропивницького. Згодом акторська доля зводить його з трупою Панаса Саксаганського та Миколи Садовського. Саме тоді поет близько познайомився зі сте­повою Єлизаветградщиною та з «творчою майстернею» Іва­на Карпенка-Карого — хутором Надія. Не думалось і не гадалося тоді М. Вороному, що на цій землі доведеться прожити й останні дні свого життя.

А на перехрестях письменникової долі стрічалися Ми­хайло Коцюбинський, Леся Українка, Микола Лисенко. Молодий Павло Тичина був учасником організованого М. Вороним у Чернігові соціал-демократичного гуртка. Майбутній автор «Сонячних кларнетів», як свідчить сам М. Вороний, «перші свої поетичні кроки робив під моїм ке­рівництвом».

Жодна стаття про поета не оминає і того факту, що ось уже сім десятиліть «Інтернаціонал», «Марсельєза», «Вар­шав'янка» виконуються в нас у перекладі українською мовою Миколи Вороного. Десятиліттями при цьому ім'я автора піддавалось анафемі (з журн.).


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2019

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.