Диктанти. Варіант 1 - Page 3

Пам'яті Галини Кальченко

З-поміж тих високоталановитих жінок, які працювали й працюють у нашій культурі, постать Галини Кальченко одна з найпоетичніших. Вона поетично сприймала світ і людей, інтуїтивно чутлива була до всього прекрасного, і ця поетичність обдаровання, одухотвореність натури зна­йшла щедрий вияв у її власній творчості.

Так, ця людина знала творче горіння! Здавалось, ніщо для неї не має значення. Мало значення лише те, що є най- необхіднішим для митця: задум і глина. Вічно в роботі, в горінні, в нових і нових творчих шуканнях — такою ми знали її, натхненну трудівницю, патріотку, котра ні на що не розмінювала своїх переконань, красу ідеалу.

Любов наснажувала її творчість, з любові виникали чудові образи то легендарного Василя Порика, що його прийняла в сім'ю своїх героїв Франція, то композитора Леонтовича, то Нечуя-Левицького, і, нарешті, вінець мис­тецького злету скульпторки — образ Лесі Українки, чия поезія упродовж багатьох літ супроводила Галину Каль­ченко як сила заповітна, як її нетьмарна духовна зоря.

Щоразу, коли погляд ваш зупиняється на пам'ятнико­ві Лесі Українки в Києві чи коли ви зупинитесь в алеї при­дніпровського парку перед бронзовою постаттю геніальної Марії Заньковецької, неминуче, мабуть, подумається вам: є в цих прекрасних образах щось і від неї самої, від автор­ки, від натхненної жінки-митця Галини Кальченко. Щось є пісенне в цих образах і спільне для них: і серпанок заду­ми, яким вони повиті, і стримана гідність та сповнене по­чуттів самозаглиблення, і навіть ця природна краса поста­ви, ця тополина гінкість (О. Гончар).

Нива

І справді було гарно на ниві, несказанно гарно. Погід­не блакитне небо дихало на землю теплом. Половіли жита й вилискувались на сонці. Червоніло ціле море колосків пшениці. Долиною повилась річечка, наче хто кинув но­ву синю стрічку на зелену траву. А за річкою, попід ку­черявим веленим лісом, вся гора вкрита розкішними ки­лимами ярини. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, да­лі, наче риза рути, темніє просо. Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна бі­лити на сонці. В долині, край лісу, висить синя імла. І над усім тим розкинулось погідне блакитне небо, лунає в повітрі весела пісня жайворонка. Віють з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квіток.

Як тільки Харитя увійшла межи жита, гарний краєвид зник. Босі ноженята ступали по втоптаній стежці, над го­ловою, межи колосками, як биндочка, синіло небо, а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло вусатим колоссям. Харитя опинилась наче на дні в морі. В житі синіли волош­ки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніла квітка польо­вого маку. Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки. Харитя ми­мохідь зривала дорогою квіточки та йшла все далі (М. Ко­цюбинський).

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2021

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.