Шевченко й сучасність
Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей — світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя.
Він був поетом, якого ми до того не мали поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених. Народжений матір'ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем, революціонером титанічної сили. Його боялися царі. Його жахались і смертельно ненавиділи кріпосники. Коли можновладні самодержавні кати, ті, що наповнили рудники Сибіру окутими в кайдани декабристами, ті самі, що зацькували Пушкіна і юного Лермонтова, налившись новою злобою, ввігнали криваві свої пазурі в молоду клекотливу душу Шевченкову, коли перед ним лягла несходима ніч муштри й солдатчини, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що відправили його в таку безвість, звідки не буде йому вороття.
А він повернувся.
Вогненною піснею, віщим незборканим словом повернувся поет до рідної своєї України, і до братньої Росії — Росії Добролюбова та Чернишевського, і до польських революційних повстанців, і до мужніх, волелюбних народів Кавказу, чию багаторічну боротьбу він з такою пристрастю оспівав. Як дзвін серед ночі, як герценівський «Колокол», так лунали його слова серед похмурої, важкої ночі кріпосництва.
Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу. В тій невеликій книжці, що ім'я їй «Кобзар», клекоче ціле море горя народного, в ній — невольницький поклик до помсти й порив до свободи, мудрий роздум гуманіста і ніжна, чарівна краса української пісні (0. Гончар).
Вічне слово
З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне.
До таких належить «Кобзар», книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів.
Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей Півночі і в пісках пустель закаспійських, під самотнім сонцем вигнання. Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. На випадкових аркушиках паперу та в захалявних книжечках поетова рука прихапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі й вічні слова.
Книга формувалася поступово, рік за роком, формувало її саме поетове життя, і все найістотніше із цього життя, з великого життя українського кріпака Тараса Шевченка — від його юності й до останнього подиху — увібрав у себе цей класичних розмірів томик, збірник поезій, що його в хвилину творчого осяяння було найменовано «Кобзарем». Відтоді, впродовж багатьох десятиріч, книга ця буде настільною для кожного українця (О. Гончар).
