Диктанти. Варіант 6 - Page 2

ДЕСЯТИННИЙ СОБОР

Десятинний храм було видно з Подолу і берегів Дніпра. Він ніби виростав з гущавини дерев, ніби вінчав місто Кия. Перед мандрів­ником, що наближався до Києва суходолом чи водою, він поставав, як дивне видіння. «Дивен храм, у світі такого немає», — говорили про нього.

Розкішний собор не поступався перед кращими європейськими зразками. Залишки будівельного матеріалу та орнаменту засвідчують, що Десятинний храм був оздоблений не гірше від Ярославової Софії. Тут виявили і грецький мармур, і кримську яшму, і карпатський шифер. Творці храму звели його з легкої цегли, стіни розмалювали червоною фарбою, навкруг вікон і дверей виліпили з білої глини пальмове гілля, виноградні грона, дах покрили хвилястою білою черепицею. У голубизні неба світились позолочені хрести шоломоподібних бань.

Всередині над престолом був викладений із смальти образ Богородиці. Вона стояла в синьому царському одязі й червоних черевиках на зеленому постаменті, високо піднявши руки. Бліде обличчя Богородиці, смутні очі були дуже простими, звичайними, людськими.

Цікаве походження назви храму. За переказами, князь Володимир, оглянувши споруджену церкву, був зачарований її красою. «Я вражений тим, що побачив», — сказав він. Відтоді велів давати на храм десяти­ну свого доходу. Так і став храм Богородиці називатися Десятинним (За М. Міщенком, 183 слова).

МОВА ШЕВЧЕНКА

Повертаючись лицем до правди і до природи, блудні діти збала­мученого віку повертаються і до Шевченкового слова.

Нас не перестає дивувати загадка вродженості його мови, даної йому разом зі світом дитинства.

Маємо на увазі раннє дитинство, бо дякова наука швидше відучувала, ніж привчала до народної мови. А на чотирнадцятому році доля вже постукала в двері, і малий Тарас переселився в чужий світ, у чужу стихію. У панських покоях українська мова і не ночувала. Вона заглядала туди тихенькою наймичкою, тільки не вчителькою. А потім і взагалі Україна сховалась за обрієм. Довгі роки перебування у Варшаві, Вільно, Петербурзі.

Це була типова школа відучення від рідного слова і рідного світу. Обда­рований юнак добре засвоїв мову російську, польську. Почав вивчати французьку.

Однак до нього прийшла мова дитинства, прийшов світ дитинства. Після десяти років цей світ ожив, вибухнув у ньому на чужині, подих свободи повернув почуттям чистоту перших літ дитинства.

Ніхто так повно не пережив дару свободи! На волі він переродився, наче знову прийшов на світ. І в тому вільному світі під скупим чужим сонцем ожила пам'ять про рідний край, мова й пісня України, чиста, як перше кохання (За Є. Сверстюком, 182 слова).

ДОРОГА

Широка дорога стелеться від Києва на Богуслав і далі в шев­ченківський край. Вересень уже запалив осінні вогнища у лісах і дібровах. Обабіч широкого кам'янистого шляху жовтогарячими свічками палахко­тять молоді тополі і багрянцем наливаються клени.

Дорога пролягла через степи, збігає в долини, сірою стрічкою здій­мається на пагорби. Часом вона заходить у села, і тоді з-за тинів і парканів війне на нас осіннім квітом жоржин, золотистими качанами кукурудзи, що висять під стріхами хат, стиглими яблуками і сивим терном, що на­ливається терпким соком осені.

Край дороги видніються пам'ятники й обеліски загиблим воїнам. Німі свідки битв, що точилися на цій землі. За Корсунем височить гранітна стела, яка нагадує людям, що тут зимою 1944 року зійшлися два Українські фронти, затиснувши в лещата фашистську армію.

У кожному містечку та оселі мовчазні й промовисті стіни скорботи. На граніті вкарбовано імена всіх земляків, що загинули на огненних фронтах війни і не повернулися додому. У глибокій печалі схилилися закам'янілі матері, й опустилися на коліна бронзові солдати, затиснувши в руках холодні автомати.

Дорога! Багато вона може розповісти допитливому серцю, навіяти і радість, і журу, воскресити в пам'яті давні перекази, бувальщини і легенди (За І. Цюпою, 182 слова).