Таким чином, попри відчутний жанровий розвиток діалектної лексикографії у слов’янських мовознавчих школах та різні підходи до лексики як об’єкта вивчення, центральною вимогою залишається докладність охоплення лексики, повнота відтворення семантики, включно із широким культурним тлом, та з’ясування географії кожної репрезентованої одиниці. Така докладність може бути досягнута, з одного боку, завдяки використанню різних джерел формування репертуару словника, а з другого, – внаслідок поєднання дослідження складу, структурної організації лексики і семантики з їх словниковим представленням.
Окрім того, у другій половині ХХ ст. і на початку ХХІ ст. активізувалося видання діалектних малих форм фольклору, чільне місце серед яких посідають приказки, приповідки, примовки, власне-фразеологізми. З опублікованих праць необхідно відзначити студії С. П. Бевзенка, Н. А. Москаленка, М. Т. Демського, М. Т. Доленка. Доробком українських учених на цьому поприщі можна уважати працю А. О. Івченка, у якій досліджується фразеологія українських народних говорів, докторську дисертацію В. І. Лавера і кандидатські дисертації Н. Д. Бабич, Т. Г. Грици, Г. Ф. Ступінської, Н. Д. Коваленко, М. Я. Олійник. Свідченням недостатньої уваги науковців до діалектної фразеології є й такий факт: за тридцять років на сторінках часопису «Мовознавство» з цієї проблематики опубліковано всього дві статті – «Актуальність вивчення української діалектної фразеології» С. П. Бевзенка та «Із спостережень над українською діалектною фразеологією (на матеріалі бойківських говірок)» Ю. Ф. Прадіда.
Визначальною ознакою української діалектної фразеологічної картини світу є її антропоцентричність. Образ людини як суб’єкта і об’єкта вторинної номінації, що утримує у своїй пізнавальній діяльності антропоцентричний вимір, формується оцінно-експресивним поглядом на особистість крізь призму надзвичайно широкого кола явищ дійсності. У своїй пізнавальній діяльності, результатом якої є формування образних парадигм української діалектної фразеології, мовці традиційно звертаються до семантико-стилістичного потенціалу номінацій, що позначають різні фрагменти національної мовної картини світу: сонце, небо, землю, природні стихії, рослинний і тваринний світ, предмети побуту та реалії домашнього господарства тощо.
Діалектна фразеологія з цього приводу є невичерпним джерелом дослідження особливостей народного світобачення, специфіки образного мислення етносу, розвитку та збагачування численних синонімічних рядів стійких словосполучень, вивчення процесів формального та семантичного варіювання фразеологічних одиниць. Основу складають фразеологічні сполуки, що перетворюють образи в найузагальненішу форму знань – уявлення, які формуються внаслідок різноманітних асоціацій. Зазначені одиниці мають чотиричленну структуру: суб’єкт + основа порівняння + реципієнтна зона (показник порівняння + об’єкт). Значна частина компаративних фразеологізмів репрезентована тільки лівою частиною.
У річищі ідей О. О. Потебні, які сформовані на основі розгляду мовних явищ у контексті культури, духовного життя народу, важливим видається аналіз фразеологічних одиниць різної структури, семантики, які з культурно-генетичного погляду пов’язані зі щоденним безпосереднім життям людини. Породжуваний лінгвальний та екстралінгвальний контекст відповідних виразів репрезентований фрагментом мовної картини світу, що відображає побут українського діалектного індивідуума.
